Злива. У душі...

Я дуже люблю весняні зливи. Саме зливи. Справжні весняні зливи. Не спокійне моросіння плаксивого дощику, а сильний дощ, коли гуляєш по вулицях, старанно ховаючись від великих і ще холодних весняних крапель, а вони, такі непосидючі, настирливі і жваві, безперестанно б'ють нашу парасольку і шумно тарабанять по дахах будівель...

Дощ має настрій. Він може бути веселим, сумним, радісним, плаксивим, похмурим і сонячним... Він може заспокоювати і дратувати. З ним добре і плакати, і сміятись. Дощ вміє співчувати і безжально ігнорувати...

...Коли настає рання весна, природа прокидається від зимової сплячки. Від сну її намагається пробудити дощ. Своїми живими мокрими краплями він торкається всього і омиває все! Природа після такої зливи по-справжньому прокидається і оживає, стає трохи не такою, як була до того — іншою, кращою. Вода забирає з собою залишки зими.

...Як приємно слухати дощ! Його музика радує душу. Інколи думається: а чи сама природа любить дощ? Деревам, квітам, будівлям приємно мокнути? Адже у них немає парасольки і ніщо їх не може захистити від мокрих крапель! Що ж тут роздумувати?! Звичайно любить.

Злива має свій характер і якраз навесні виконує одну із своїх найважливіших функцій: вона омиває природу і змиває з неї все, що накопичилось за цілу зиму, все, що її тисне, зажимає і не дає по-справжньому розквітнути... Після таких рясних дощів природа оновлюється, набирається сил; настає справжнє тепло. Те тепло, яке не тільки гріє наше тіло, а й торкається глибини нашого сірого серця, зазирає в наші душі і по-тихеньку розтоплює лід, який уже застоявся там...

Весняна злива — початок відродження природи, початок такого звичного і щораз якогось нового і в чомусь незрівнянного періоду — періоду пробудження і весняного розквіту. Природа радіє! Ця радість звучить тихо і водночас гучно. Вона невимовна, але зрозміла всім. Вона відчувається кожною клітинкою кожного живого організму. Ця радість подібна радості християнина, який зустрічає найбільше, найрадісніше і найвеличніше свято — Воскресіння Христове.

Пасха — це і свято відродження наших душ. Як пробуджується навесні природа, так і душа людська скидає з себе сіру маску гріхів, відновлюється і щиро радіє: Христос Воскрес!

...Як приємно дивитись на дощові краплі, що невеликими струями-річечками мирно стікають по сліпому вікну... Вони (ці крапельки-струмочки) часто наштовхують на різні думки: сумні й нейтральні, невизначені і конкретно напрямлені, філософські і безпосередні...

З дощем добре думати. Разом з ним добре плакати. А іноді він може розсмішити... Дощ може розділити нашу самотність, може стати веселим другом шумної компанії і може стати третім лишнім для тих двох, яким нічого, крім погляду рідних очей, не потрібно для відчуття цілковитого щастя...

Весняна злива. Вона зрошує спраглу і кам'яну від зимових морозів землю, оживляє її, пробуджує. Після таких весняних омовінь земля і вся природа зеленіє, розквітає, а потім плодоносить. Поява плодів — найважливіший результат роботи весняних дощів.

Вся природа, все живе, напевно, дуже любить зливи. І, мабуть, так сильно, як людська душа любить сповідь...

...Я дуже люблю весняні зливи. Побільше б таких злив. У душі...

Анна Семенюк,

Ужгородське молодіжне братство

імені преподобного Алексія Карпаторуського